Михайло Бублик: “Хочу потрапити в NCAA. Це зараз основна мета, над якою працюємо”

Михайло Бублик: “Хочу потрапити в NCAA. Це зараз основна мета, над якою працюємо”

Захисник «Київ-Баскета» Михайло Бублик в інтерв’ю каналу USPORT розповів про труднощі в баскетбольній кар’єрі, період виступу за «Прометей» і«Кривбас», дебют у збірній України і можливий переїзд за океан.

– Ти віриш, що можна побудувати класну баскетбольну кар’єру, знаходячись в Україні на сьогодні?

� увім звук

– Складне питання. Я думаю, що можна, але дуже багато залежить від від того, в який час, в якому місці ти опинишся. Дуже багато від цього залежить і від того, що ти від себе будеш хотіти побачити у грі і як будеш працювати над цим. Я думаю, що все, в принципі, можливо навіть при тому рівні чемпіонату, який у нас зараз є. Слава Богу, що він у нас взагалі є в тих умовах, в яких ми живемо. Тому я думаю, що все можливо.

– Чи зможе система тебе підняти на той рівень, який ти бажаєш для себе?

– Зараз багато чого залежить від того, як закордонні скаути і люди, пов’язані з баскетболом, бачать наш чемпіонат. Вони розуміють, що в нас війна, рівень чемпіонату низький. Легіонери, які приїжджають, не того рівня, якого б хотілося. Зараз спортивне громадянство українське не дуже цінується, але в нас є яскраві приклади гравців в Європі, як Олександр Ковляр. В Америці є хлопці. Напевно, треба опинитися в потрібному місці в потрібний час. Якщо пощастить, чому ні?

– Яким для тебе був етап в «Прометеї»?

– Коли грав за «Кривбас» в Вищій лізі, то «Прометей» фінансово допомага. Вони теж грали в Вищій лізі, але вже заходили на наступний рік у Суперлігу. Вони допомагали «Кривбасу» фінансово, бо такі були трохи складні часи. Гравці, які на той момент по якимось причинам не підходили в систему «Прометея». виступали за «Кривбас». Потім на наступний сезон, коли в них була Суперліга, вони робили топовий молодіжний проект з академією. Побудували в Кам’янському академію. Там ми жили, у нас був двоповерховий будинок, центр. Кімнати там як в п’ятизірковому готелі. В нас три рази на день був шведський стіл, викладання англійською мовою. Ми вчили, нам платили гроші.

Це був топовий рівень по мірках України та і взагалі по європейським, я думаю, також. Тоді там був відбір. Деякі люди потрапили через відбір. Деякі вже знали, що вони там будуть, але все одно приїхали на відбір. Я був в «Кривбасі» і в системі «Прометея». Подзвонили, сказали, що їду в «Прометей». Взагалі без питань, топовий проект. Ось так опинився в «Прометеї». На наступний сезон ми переїхали в Слобожанське, тому що були проблеми з владою у нашого засновника Володимира Дубинського в Кам’янському, хоча там зал був топовий. Паркет виготовила компанія, яка робить майданчики для команд НБА.

Я в тому сезоні в Кам’янському навіть дебютував в Суперлізі. Мене Віталій Миколайович Черній брав як на тренування, був 12-м в заявці і випав шанс, він мені дав 3 хвилини. Це теж дуже класно було на той час. Потім переїхали в Слобожанське, почалась війна, всі роз’їхались по домівкам, а потім вже знову зібрались. Там я достатньо довго грав, три сезони.

– Як тобі взагалі враження?

– Організація була топова по відношенню до гравців, до команди, медичних послуг. Було все, що повинно бути. На найвищому рівні. Всі хотіли в «Прометей», але ті, хто там не був, казали, що «Прометей» – це типу фігня повна. Але я думаю, що вони так казали, тому що там не були. Потім так склалось, що проект вийшов такий недовгостроковий, на жаль, але ми встигли пошуміти. На євроарені дойшли до півфіналу Єврокубку, молодіжні команди були. Хлопці звідти всі в Суперлізі зараз на хорошому рівні.

– Після «Прометею» ти повернувся в «Кривбас» і вже почав по-справжньому грати?

– Так, «Прометей» розпався по всім відомим причинам. Прийшов час шукати клуб. Варіантів було небагато насправді, але я зателефонував Олександру Вороні. В мене був агент, але якось так подумав, що спочатку треба самому взагалі поговорити з тренером. Хотілось додому повернутись. Я чекав довго вже. Хлопці познаходили собі команди, а «Кривбас» все ще не знав, буде він грати чи ні. Дмитро Забірченко все одно мені навіть телефонував і казав: «Я чекаю, якщо з «Кривбасом» не складеться, то набирай в будь-який час». Я йому вдячний за це. Все-таки «Кривбас» в останній прям вагон стрибнув. Ми тренувались, але не знали, буде команда чи ні.

– В «Кривбасі» ти видав дуже сильний сезон, став одразу одним з найрезультативніших гравців Суперліги. За рахунок чого тобі вдалось так бустанутися?

– Я підходив дуже сильно під стиль баскетболу команди. Хлопці доставляли мені м’яч, залишалось тільки забити в якихось ситуаціях. Артем Водолазький міг навісити алей-упи, що мені просто доводилось м’ячик в кошик покласти. Я думаю, що за рахунок е стилю баскетболу і хлопцям це вдалось.

– Розкажи, як відбувся перехід в «Київ-Баскет»?

– Дуже хотів до тренера Дмитра Забірченка. Було б непрофесійно вирішувати якісь питання по ходу сезону. Ні я, ні Дмитро Олександрович не спілкувались про це, але якось на підсвідомому рівні розуміли, що хочемо попрацювати разом. Я розглядав варіанти, вислуховував їх, коли люди дзвонили, але всім ввічливо відмовляв, а в «Київ-Баскет» пішов. Взагалі справа не в грошах чи ще в чомусь, повірте. «Дніпро» і «Харківські Соколи» пропонували контракт, майже всі пропонували. «Старий Луцьк» пропонував, але на цьому етапі кар’єри я для себе вирішив точно, що не в грошах справа, тому що зараз це взагалі неважливо. Потрібно вчити баскетбол, треба розуміти його. «Київ-Баскет» – не найвигідніша пропозиція з точки зору грошей, але тут я здобув цінний досвід.

– Чим особливий Дмитро Забірченко як тренер?

– Його розуміння баскетболу. Він розвивається, не стоїть на місці. Сучасний баскетбол – це зовсім інша історія, ніж була навіть 10 років тому. Він рухається в оцій теж стихії. Більш сучасний баскетбол реалізує. Я навіть вже розумію в роздягальні, які слова він підбирає. Ці слова потім можуть змінити хід поєдинку взагалі. Ось так просто дуже класно може знайти слова.

– Ти розумієш свій шлях як гравця?

– Звичайно, я розумію, що в Євролізі навряд чи буду грати, але Ліга Чемпіонів, Єврокубок, можливо, Кубок Єврови ФіБА здатен потягнути як гравець якогось другого плану. В мене були пропозиції від команди з Кубку Європи ФІБА в цьому сезоні і навіть з кваліфікації Ліги Чемпіонів.

– Ти зараз більше задоволений своєю грою чи все-таки ні?

– Ні, незадоволений, але я задоволений тим, що ми вже взяли трофей в цьому сезоні, виграли Кубок України.

– Що тебе більше дратує, коли не летить кидок чи коли ти випадаєш з гри?

– Мене більше дратує, коли я не розумію, що мені робити. Через це я не знаходжу свої кращі атаки чи не знаходжу їз взагалі. Це мене починає дратувати і я вже починаю брати хоч якісь атаки. Вони виходять погані, через слабкий відсоток точності.

Ти дуже емоційний гравець і не стримуєш себе на майданчику?

– Ні, не стримую. Я намагався стримувати, але не отримую кайф. Мені подобається данк забити. Можливо, воно саме йде зсередини. Я це якось передчасно не продумую, що буду кричати, показувати, воно само якось іде всередині.

– Тренер говорив про твою емоційність і роль в команді. Як ти сприймаєш взагалі його слова та критику?

– Нормально. Немає причин ображатися. Я не відмовляюсь від своїх слів, що прийшов до найкращого тренера в Україні. Я залишаюсь при цій позиції, Дмитро Забірченко – реально топ. Просто такий період був.

– Ти дебютував за збірну України півтора роки тому. Які враження?

– Емоції тільки позитивні. Дебютував, виграли з різницею +28 очок. Напевно, я був найщасливішою людиной у Португалії тоді. Я задоволев своїм дебютом, тому що ми виграли. Собою незадоволений, зробив декілька помилок.

– Як тебе викликали в збірну?

Провів гарний сезон і розумів, що десь повинні покликати хоча б подивитись. Перший раз їхав, дуже нервував. Там гравці, яких я бачив тільки по телевізору. Думав, що буде якийсь такий напряг між мною та ними. Але вже при першій зустрічі з Артемом Пустовим ми повечеряли і я зрозумів, що все буде чітко. Всі хлопці топові просто, люблять молодих, а ми повважаємо старих. Жартуємо, скуфами їх називаємо. Вони з нас жартують також. Виграли тоді той матч з Португалією. Нервував, але знав, що буду грати, тому що ми вже не вийшли на Євробаскет. Намагався в захисті не проспати ніде. В захисті добре відіграв, тренер навіть похвалив, тому що вистояв на тих правилах, про які домовлялись. Задоволений був тоді. Взагалі пам’ятаю, як писав дружині, що я найщасливіша людина в світі зараз.

– Ти маєш наміри після закінчення сезону перевезти свої таланти в іншу країну?

– Хотілося б принаймні спробувати. Цього сезону не міг виїхати. Закон забороняв. Зараз закон дозволяє мені виїхати, до 22 років включно є право. В мене з «Київ-Баскетом» був контракт на один рік. Зараз у всіх контракти на один рік. Війна в країні. Я не знаю, що буде завтра. Я хочу спробувати поїхати в коледж NCAA в США. Там зараз не стипендії, а типу як зарплатня рекламна. Насправді прикольно все зроблено. Є командний мерч, майки, форма, футболки, які у себе в соцмережах виставляєш. Ти заробляєш гроші з того, що люди купують твій мерч командний, але ти його не виготовляєш. Ти просто його рекламуєш. Твоє обличчя можуть брати для рекламних інтеграцій, тобто тобі платять, контракт підписують і використовують.

– Які цілі ти ставиш перед собою у разі переїзду і потрапляння до одного з коледжів в США?

– Стати більш готовим до фізичного баскетболу. Я думаю, що в Штатах навіть посередніх коледжах стільки людей, які працюють з гравцями, що твою фізичну складову, фізичний баскетбол піднімуть на зовсім інший рівень.

– Яку найвищу точку ставиш для себе в баскетбольній кар’єрі, яку реально бачиш і розумієш, що можеш туди потрапити?

– Можливо, в Лізі чемпіонів колись пограю. Хочу в NCAA потрапити. Це зараз основна мета, над якою працюємо.  По віку я вже такий собі. Хоча зараз починають переробляти гравців, тому що старшокурсників багато там є. Все залежить більше від того, коли ти закінчив школу, скільки навчався там. Дуже складно насправді з цим всім. Я десь півроку розбирався з агентами, як це все працює.

– Ти спілкуєшся стосовно потенційного переїзду в США тільки зі своїми агентами? Чи є якісь гравці або тренери, які тобі розказують кухню зсередини?

– В мене є друг Олександр Кобзистий, він в Орегоні провів два чи три сезони. Він мені розповідає, як це все там працює. В принципі, з ним тільки спілкувався на рахунок цього. Відрізняється все кардинально. Взагалі там інша планета.

– Що має статись, щоб через 5 років ти сам собі сказав: «Я зробив все правильно»?

– Було б прикольно через 5 років повернутися в український клуб, який грає в єврокубках, і вже не було б війни. Я не знаю, як воно складеться. Можливо, в Європі буду грати.