Геній Хеленіуса, сльози Йосі, двійко Кулі. Чим запам’ятався ЧС з хокею?

Після перших турів світового чемпіонату я був серед тієї незліченної безлічі прогнозистів, які пророкували перші три місця збірним Швейцарії, Фінляндії та Канади. Щодо порядку їх розташування на п’єдесталі думки різнилися, однак те, що ці команди відчутно переважали за снагою інших учасників світового хокейного форуму, було очевидно. Зрештою, ці три хокейні потуги свій клас підтвердили, щоправда, з канадським антибронзовим нюансом.

Друге розчарування впродовж сезону для Кросбі та Селебріні

Особливість канадської збірної на чемпіонатах світу полягає в тому, що її складають гравці клубів, що невдало зіграли в енхаелівському сезоні: або не потрапили до плей-оф, або вибули на ранніх стадіях. Не найкраще, звісно, психологічне тло для високого результату на світовому форумі. Цьогоріч ситуація утруднювалася ще й прикрою поразкою Кленових листків у фіналі Олімпіади. Менше з тим, наявність у команді Сідні Кросбі й Макліна Селебріні налаштовувала симпатиків канадського хокею, радше, на позитивний лад. Власне, й Кросбі, й Селебріні (19-річний капітан!) увійшли до трійки кращих гравців канадської команди за підсумками турніру (Селебріні до того ж увійшов і до журналістської символічної збірної чемпіонату). От лише компанію їм склав воротар Джет Грівз. А це, погодьтеся, є красномовним свідченням того, що десь родоначальники хокею недопрацювали. Втім, визначення трійки кращих гравців до останнього, в цьому разі бронзового матчу на турнірі – та ще лотерея. Голкіпер канадців грубо помилився в 1-му періоді втішного фіналу, фактично зробивши все, щоб Еміліо Петтерсен відкрив рахунок. А надалі не виручив, коли скандинави забивали інші шайби.

Getty Images/Global Images Ukraine. Сідні Кросби, Маклін Селебріні і Джет Грівз

У канадців запам’яталася їхня жага до боротьби (як відігралися в групі проти тих самих норвежців, певно, в найкращому матчі чемпіонату, та й 2 емптінетних шайби в грі за 3-тє місце також варті поваги!), традиційне вміння бути вправними на вкиданнях і те, що не заробили жодного вилучення в півфіналі проти фінів. Однак це, зрештою, північноамериканцям не допомогло: на відміну від півфіналу нещодавньої Олімпіади, свою перевагу в дві шайби Суомі не втратили.

Востаннє бронзовими на чемпіонатах планети родоначальники найшвидшої гри в світі були далекого 1995 р. Всі карти для того, щоб, нарешті, повторити той результат, були цьогоріч, однак у підсумку фаворити були змушені капітулювати перед завзяттям норвежців. А ті, хто відповідав на чемпіонаті за музичний супровід ігор, під час однієї з павз уже у фіналі запустили славнозвісний хіт Sara perche ti amo у виконанні групи Ricchi e Poveri. Й починається він словами Che confusione! («Який конфуз»!). Це, наче ілюстрація того, що сталося з канадцями під час втішного фіналу.

Складений плитковий пазл Торесена

Щодо команди, здатної стати четвертим півфіналістом, єдиної думки не було. Однак здебільшого називали команди Швеції, Чехії, Словаччини, меншою мірою – США, зрідка – Латвію. Успіх норвежців не міг передбачити ніхто. Та команда Петтера Торесена перевищила найсміливіші очікування норвезьких фанів і не лише ввійшла до четвірки кращих, а й абсолютно заслужено вперше в своїй історії здійнялася на п’єдестал. Що казати, коли в групі з тими самими канадцями, шведами, чехами, словаками команда вікінгів пропустила вперед лише Кленових листків (видавши з ними суперматч, щедротно оздоблений інтригою), а інші імениті збірні, що мають у своїй колекції світові чемпіонські титули, залишилися позаду норвезької команди.

Норвежці в очних матчах переграли й шведів, і чехів (причому безваріантно), а в чвертьфіналі насухо подужали міцну команду Латвії, якій уже знайомий смак медалей чемпіонату світу. За великим рахунком у них не вийшла лише одна гра – півфінальна проти господарів. Тут, певно, далося взнаки деяке задоволення самим виходом до такої стадії змагань. До гри не думав, що хлопці Торесена складуть конкуренцію нейтралам, однак 3 вилучення на 1-й хвилині матчу, наче, й вказували на непримиренність протистояння. Втім, то була лише омана. Однак в усіх інших матчах вікінги виглядали справжніми воїнами, які зазвичай знаходили той чи інший шлях до перемоги.

Getty Images/Global Images Ukraine. Петтер Торесен

Мало хто знає, що Торесен на початку ХХІ ст. йшов від тренерства, зосередившись на мулярстві та плитковій справі, однак згодом повернувся. І повернення вийшло чудовим! Наче кладучи плитку, він склав пазл гри своєї команди, позбавленої суперзірок, однак здатної збагнути, що таке дисципліна й тактична грамотність.

Ну й, звісно, не можна не відзначити воротарську роль. Генрік Хаукеланд став найкращим воротарем турніру (водночас не ввійшов до журналістської команди всіх зірок, поступившись місцем традиційному фавориту світових форумів – швейцарцю Леонардо Дженоні, для якого цей чемпіонат уже 12-й). На рахунку 31-річного уродженця Фредрікстада – найбільша кількість сейвів на цьому чемпіонаті – 211 (у жодного з його колег у сейвовому доробку немає цифри навіть наближеної до позначки в дві сотні). Маючи зріст 189 см, Хаукеланд менше з тим дуже пластичний і в змозі блискавично відреагувати на те, що відбувається на майданчику. Символічним для мене став епізод наприкінці 2-го періоду бронзового двобою, коли Генрік миттєво змістився в кут воріт, буквально прочитавши небезпеку, що виходила від Сідні Кросбі, й упевнено ліквідував її.

Вічно 2-гі

Чим спричинили симпатії обидва фіналісти, так це тим, що, маючи 100%-вий результат перед особистим двобоєм у групі, не стали грати вар’ята, обираючи через програш легшого суперника в чвертьфіналі, а грали кожен на перемогу. А й справді, на команду, яка програла, чекала ж потенційна зустріч у півфіналі проти канадців. Власне, за чесний підхід до боротьби хокей віддячив швейцарцям і фінам місцями у фіналі.

Getty Images/Global Images Ukraine

Швейцарія вчергове провела чудовий чемпіонат і вчергове – вже втретє поспіль, а назагал вшосте – посіла 2-ге місце. У складі швейцарців був і MVP усього турніру (втретє поспіль – представник Країни банків і годинників: позаторік лавреатом був Кевін Фіала, торік – Леонардо Дженоні), він же – найкращий оборонець і переможець за системою +/– (Роман Йосі), й найбільша кількість гравців, делегована до журналістської символічної команди всіх зірок (крім Йосі й Дженоні, ще й форвард Свен Андрігетто), й кращий бомбардир турніру за системою гол + пас (той самий Андрігетто, 4 + 11). І назагал у швейцарців – величезне представництво в першій п’ятірці бомбардирів за системою гол + пас (4 із 5-ти гравців репрезентували країну-господарку). Нейтрали більше всіх кидали по воротах і більше всіх шайб закинули, стали кращими за грою в меншості (96,3% надійності!). Та ось виграти золото вкотре не вийшло. Наче якийсь величезний тягар відповідальності нависає над представникам Країни банків і годинників у вирішальних матчах, і в них вони не можуть з холодною головою прийти до перемоги. Що казати, в трьох фіналах останніх чемпіонатів світу швейцарці не закинули жодної шайби! Чиста психологія! А Ніно Нідеррайтер уже вп’яте (найбільше серед співкомандників) стає віцечемпіоном світу, не в змозі дотягнутися до жаданого титулу. 46-річний наставник збірної Швейцарії Жан Кадьє, покидаючи церемонію нагородження, срібну медаль поклав у кишеню своїх брюк. Символічно, чи не так?

Менше з тим, саме швейцарці є найстабільнішою командою на чемпіонатах світу в половині 2020-х, і на хокей у їх виконанні дуже приємно дивитися. Спіймав себе на думці, що цікаво було б побачити гру швейцарців проти канадців, та цим видовищем мундіаль-2026, нас, на жаль, не потішив.

Юстус – Алексу

Підопічні 47-річного Антті Пеннанена, як на мене, заслужено стали чемпіонами. Так, у фінів, звісно, виокремлювалася трійка Гранлунд – Барков – Хеленіус, однак снага цієї команди полягає, на мою думку, в тому, що й інші трійки нападу аж ніяк не пасли задніх. Додайте до цього й вправність кіпера Юстуса Аннунена, якого капітан нових чемпіонів світу Александр Барков виокремлює осібно. Своєю чергою, і Юстус віддячує компліментами Алексу.

Фіни стабільно грали впродовж усього турніру, програвши лише в групі швейцарцям. Що дуже до вподоби в цій команді, так це те, що лідерські функції, аж ніяк не применшуючи роль Баркова, може, в принципі, взяти на себе кожен. Тому свідчення – те, що фінів немає серед кращих снайперів турніру, хоча закинули вони ненабагато менше за швейцарців. Власне, оця непередбачуваність стала ключем до тріумфу. За грою фінів дуже цікаво спостерігати (в рейтингу відвідуваності Суомі поступилися лише господарям турніру), адже не знаєш, від кого чекати нестандартної дії. До журналістської символічної команди фіни делегували захисника Хенрі Йокіхарью та нападника Александра Баркова. А до трійки кращих гравців саме у фінській команді ввійшов ще і Єссе Пулюярві. Хоча як не пошанувати доброслів’ям автора переможного голу у фіналі 20-річного Консту Хеленіуса!

Getty Images/Global Images Ukraine

Осібно скажу про вправність фінів на вкиданнях. Александр Барков назагал виграв 65,71% вкидань, що є найкращим показником серед гравців, які зіграли на чемпіонаті принаймні пів десятка ігор. Не набагато відстали від капітана й Аату Раті (64,39%), і Ханнес Бйорнінен (59,8%). Ну й майже 2-разова перевага фінської команди над опонентами за цим компонентом у фіналі (32 проти 17) свідчить сама за себе.

Відзначу й гру фінів у обороні. Зокрема в одному з періодів (хай і проти не найсильнішої команди, але…) вони не дали змоги суперниками завдати жодного кидка в отвір свої воріт.

Показовим було й фінське святкування чемпіонства. Першим із кубком проїхався, звісно, капітан Барков, надалі коло пошани з почесним призом зробив Томас Гранлунд, опісля – Мікко Лехтонен, далі – Оллі Мяяття, по тому – Сакарі Маннінен. Красномовний хіт-парад ваги гравців у команді!

Заміжжя, переінакшення та скрипка

Серед огрому вболівальницької оригінальності виокремлю кілька цікавинок. По-перше, це акапельне безслівне виконання славнозвісного хіта Torneró (у перекладі «Повернусь») злагодженим 10-тисячним хором швейцарської тифозерії. Прикметно, що масові співи починалися зазвичай тоді, коли долю матчів за участю їх улюбленців було вирішено. Приміром, у чвертьфіналі зі шведами за кілька хвилин до закінчення 3-го періоду, а в півфіналі проти норвежців – ще в 2-му. От лише у фіналі та мелодія залунала по закінченні того матчу-розчарування. Й символічно, що в цій пісні є такі слова: «Рік – то ж не століття, повернуся!»

По-друге, побажання вболівальниці збірної Латвії вийти заміж, висловлене в плакаті. Ба більше: там було вказано й ідеальну кандидатуру для цього – конкретного гравця латвійської команди. Прикметно, що режисери трансляції, показавши дівчину з цим плакатом, одразу перемкнулися на показ того гравця, що якраз збирався поборотися за шайбу на вкиданні.

По-третє, креатив шведської фан-спільноти, які на своєму плакаті переінакшили назву країни-господарки: Swedzerland. Утім, це не допомогло «Тре Крунур» подужати нейтралів.

По-четверте, використання справжньої скрипки фанами збірної Чехії. Однак чемпіони світу 2024 р. зіграли в Швейцарії невдало, й чеська скрипка, радше, краяла серце вболівальникам чеської команди.

Ну а Кулі!

Запам’ятався мені талісман чемпіонату – корова Кулі. Традиційна тутешня тварина, яка уособлює близькість до природи, енергію, веселощі й товариськість. Що цікаво, Кулі – не одноразовий песронаж. Він народився ще під час чемпіонату світу 2009 р. і звідтоді став символом багатьох спортивних заходів у Швейцарії. А тепер знову став талісманом світового хокейного форуму. Та цьогорічна родзинка ще й у тому, що Кулі на цьому чемпіонаті мав однойменка – американського голкіпера Девіна Кулі. Хоч до медальних здобутків американцям цьогоріч було, як до Місяця (чинний чемпіон світу не мав бодай найменших шансів на повторення торішнього успіху), та, певно, 29-річний гравець збірної США й «Калгарі Флеймз» чималецько сувенірів із Кулі повіз додому, якось нівелюючи те, що не привіз медаль.

Що ж, наступного року в Німеччині у вищому дивізіоні світового хокею буде репрезентована українська команда. Й ми спостерігатимемо за тим змагом уже не просто як любителі найшвидшої гри в світі, а як зацікавлені вболівальники. Це напівзабуте відчуття для вітчизняної хокейної торсиди. Тож дістаньмо емоції із закамарків нашої пам’яті!

Олексій РИЖКОВ

Читайте також: ЧС з хокею. Прокляття Швейцарії, сенсація Норвегії і збірна України