Схилимо голови. Замість хокею став воїном і отримав Зірку Героя. Посмертно

Фото з соцмереж. Макар Єрофеєв

Щодня о 9 ранку українці вшановують пам’ять людей, чиє життя забрала російсько-українська війна. Сьогодні Sport.ua згадує хокеїста Макара Єрофеєва, який мав всі задатки, щоб заграти на професійному рівні, але після початку російсько-української війни пішов по стопах брата і присвятив життя війську. Після початку повномасштабного вторгнення Макар півтора роки героїчно боровся на Харківщині, Луганщині і Донеччині, а поліг рівно два роки тому, 11 листопада 2023-го, рятуючи пораненого побратима з Литви. За місяць до того воїн відзначив 24-річчя.

Життєвий шлях і слід у спорті

Макар Єрофеєв народився 13 жовтня 1999 року в Кам'янському на Січеславщині. З дитинства Макар дуже цікавився всім що пов'язано з війною: зброя, вибухівка, засоби враження, тактика. Всі ігри та книжки були пов’язані з війною. За гарні оцінки хлопець просився в магазин піротехніки, щоб придбати петарди.

В дитинстві сім'я Макара переїхала з Кам’янського до Підгороднього, що поруч з обласним центром. Там Макар з 9 років почав займатися хокеєм та грав за дніпровські команди «Зеніт», «Яструби» та «Аврора».

«Ми пізно привели Макара в хокей, діти в команді почали бігати на ковзанах у 4-5 рочків, – згадує мама хлопця Ірина Єрофеєва. – Йому треба було докласти неабияких зусиль, щоб наздогнати команду. На цьому фото хлопці тримають в зубах нагороди срібних призерів чемпіонату України».

Окрім хокею, з 10 років Макар пробував займатися польовою стрільбою, цікавився тим як виготовляти порох та як стріляти з оптичної зброї, зачитувався книгами з історії зброї, а ще підручниками з шахів, бо там багато уваги приділялося стратегії.

Бойовий досвід

Хокейний тренер хлопця Володимир Волошин стверджує, що в останній рік занять хокеєм Макара запрошували виступати в київський «Сокіл». 14-річним Макар пройшов відбір до хокейної академії та йому запропонували вступити до хокейної школи Олімпійського резерву у Києві, але того ж року (в 2014-му) почалася російсько-українська війна, старший брат Антон Єрофєєв пішов добровольцем на фронт. По його стопах вирішив іти й Макар. У 2015-му хлопець переїхав до Києва, щоб навчатися у Київському військовому ліцеъ імені Івана Богуна, де й отримав позивний Джонні. Отримав його, бо дуже часто бігав на навчаннях у військовому ліцеї з американськими видами зброї («емкою») або у американському екіпіруванні.

У 2017-му Єрофеєв закінчив навчання у військовому ліцеї та вступив у Військову академію сухопутних військ в Одесі, яку закінчив 2021-го — за спеціалізацією «Управління діями військової розвідки». Старший брат Антон, який на той момент вже повернувся з фронту, жартував, що коли Макар випуститься, він буде «перекладати з місця на місце папірці у штабі», що для Макара було «особистим пеклом».

Закінчивши Академію, з червня 2021-го Макар служив у розвідувальній роті 92-ї окремої механізованої бригади (з 2023 року перейменована в 92-гу окрему штурмову бригаду імені отамана Івана Сірка), яка дислокується в Чугуєві на Харківщині, на посаді командира розвідувального взводу.

Про те що буде повномасштабна війна, Макар говорив рідним ще під новий, 2022 рік, він тоді служив на кордоні з росією, займався прослуховуванням радіосигналів ворога.

Повномасштабна війна для Єрофєєва почалась 15 лютого 2022-го, за тиждень до інтервенції. Макар з групою солдатів виконували завдання авіа- та радіоелектронної розвідки для аналізу перемовин та дій росіян на кордоні біля Вовчанська. Ці дії допомогли зрозуміти, що та як будуть робити росіяни під час наступу.

Власне, спочатку Макар зі своєю бригадою брали участь в обороні Харківщини. Коли ворога вдалося вибити, весною-літом 2022-го Єрофеєв працював особисто і вчив побратимів літати на «цивільних» дронах Mavic та Autel Robotics.

З початком осені 2022-го відбувалася Балаклійсько-Куп’янська операція у якій Єрофєєв командував підрозділами, що звільняли Купʼянськ. У ході боїв він отримав кульові поранення руки й ноги. За участь у Харківській наступальній операції та звільнення міста Куп’янськ 14 вересня 2022 року Макар був нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня та отримав звання старшого лейтенанта.

Довго затримуватися в шпиталі після поранень Єрофеєв не бажав, хоча не міг повноцінно ходити, кульгав. За місяць він втік з госпіталю та повернувся на фронт, бо казав «деякі побратими ще не були у відпустці, а я тут валяюсь» і через розуміння, що на фронті на той момент не вистачало досвідчених та професійних керівників підрозділів. В той час він казав своєму брату: «Братан, я знаю, що так казати не можна, але ці півроку найкращі в моєму житті».

Макар важко пережив загибель друга Максима і з того часу почав постійно «працювати в полях». Казав, що від перебування в штабі його «паяє».

З початку 2023-го Єрофеєв брав участь у важких боях на Сватівському напрямі на Луганщині.

Найтрагічніший етап війни для Макара – місто Бахмут, селище Хромове. У квітні-травні 2023 року там відбувалися пекельні бої. По українських позиціях летіли фосфорні бомби, постійна артилерія, у росіян було нескінченно багато боєприпасів, але розвідпідрозділ Єрофеєва тримався багато тижнів. Макар мав багато «виходів», там загинуло багато його побратимів. Сили оборони втримали трасу до Часового Яру ціною багатьох життів. Макар казав, що на полі розміром 2000 на 800 метрів було понад 2000 трупів «вагнерівців» і захисників України. Втрати були у співвідношенні 1:5-6, але навіть цей факт сильно тиснув на Макара, бо міняти «зеків і інших вагнерів» на мотивованих бійців України, з його погляду, було нераціонально. Мати не памʼятає, щоб Макар плакав у дитинстві, але плакати почав на війні з почуття провини і то тільки в дуже вузькому родинному колі. З кожним наступним днем характер Єрофеєва змінювався, він ставав все більш суворим.

За півтора року Макар мав понад сто бойових виходів. Для побратимів він став майже як батько, хоча на той момент йому було лише 23. Джонні завжди виносив поранених підлеглих з-під обстрілів сам. Як командир понад усе цінував життя бійців, а сам на полі бою не мав страху та надихав підлеглих. Макар робив дуже багато для своєї роти. Тому нову розвідувальну роту в 92 ОШБр назвали на честь нього – «Джонні». Достеменно невідомо скільки точно виходів зробив Макар Єрофєєв, скільки матеріальних засобів він забезпечив для своєї роти розвідки, ніхто не знає всіх його подвигів. Кажуть, протягом війни він взяв в полон не менше 20 полонених.

При останній зустрічі Макар сказав мамі:

– Я вдячний вам за хокей. Я найвитриваліший, в мене найсильніші ноги і спина. Я можу ходити на штурм на довгі відстані.

– Мамо, не хвилюйся, я безсмертний.

«Хокейне амплуа Макара – захисник, його життєве і професійне амплуа – захисник, його ігровий номер 24, його останній бій закінчився у 24 роки», – констатує Ірина Єрофеєва.

Загибель

Загинув Макар Єрофеєв 11 листопада 2023 року поблизу села Андріївка Бахмутського району на Донеччині. Того дня він вів у бій новорекрутованих бійців. Стояла мряка, але інколи прорізалося сонце. На полі бою Макар керував бойовими діями ввірених йому військовослужбовців розвідувальної роти, забезпечуючи штурмові дії бригади на певній ділянці фронту. Після вже успішно виконаної операції група почала відходити. Раптово спецпризначенець 3-го батальйону Інтернаціонального легіону з Литви, на імʼя Вітаутас, який був в їх групі, отримав поранення ніг, наступивши на міну. Макар кинувся на порятунок, разом з побратимами зробили імпровізовані ноші з гілок та підняли пораненого на плечі, виходили через село Андріївка.

По рації Макара попередили, що буде мінометний обстріл і треба відступати. Він вимкнув всі рації та сказав: «Хто як не я буду його рятувати?» Почався комплексний мінометно-дроновий обстріл, Макар віддав бійцям наказ розосередитися та сховатися у бліндажі та підвалі поблизу, а сам відмовлявся кидати пораненого до останнього, не зважаючи на обстріл. Він був вбитий осколком від однієї з мін, який влучив в його ліву ногу за 6-8 метрів від місця вибуху, перебивши артерію та кістку близько до пахової зони тіла, від чого воїн швидко стік кровʼю і помер майже миттєво. В групі були поранені, але загинув тільки Макар. Вітаутас, якого не кинув Макар, вижив.

Макара Єрофеєва поховали 16 листопада 2023 року на цвинтарі в Підгородньому.

23 серпня 2024 року Президент України присвоїв Джонні звання Герой України з врученням ордену «Золота зірка» (посмертно).

У березні 2024 року в Дніпрі був вперше проведений дитячий турнір з хокею в пам’ять про Макара Єрофеєва.

Читайте також: Схилимо голови. Фанат Дніпра, кухар Майдану загинув на Луганщині